ледь помітний силует,
сидить на лавочці у парку,
збоку, пачка сигарет
не хоче він тримати чиюсь марку.
тут прилетить недоречне есемес
" ти де коханий? я скучаю"
а йому так кортить сісти в "Мерседес"
і прокричати "Все,я втікаю"
сховатись у нічній імлі,
побродити по німому полю,
знайти найтихіше місце на землі,
встати на коліна, і проклинути долю.
знайти душевний спокій,щасливим бути
просто усміхатись,
та гріх важкий не дає себе забути..
але він втомився, і не буде більше відвертатись
не під силу йому пережити цю провину.
занадто вона болюча
колись він залишив свою дитину
і біль уже не стерпна,і така пекуча..
останній аргумент,скинути свого ремня
остання сигарета,і він пішов туди де темнота,
тремтячою рукою робить він петлю,
із сльозами на очах кричить "Сину я тебе люблю"
і враз сталевий блиск в очах стає
холодний піт заливає скроні,
"там ж дитя, воно моє!"
і фото появляється в долоні
Тут з колін він підіймається,
на обличчі посмішка з'являється,
сідає у машину,і їде до її дому
"ні я не дозволю бути цьому"...
чесно, з назви я чомусь перше подумала про фігури вищого пілотажу) не знаю чому))
Тема справді драматична. І досить актуальна
тільки одне: біль чоловічого роду
поезія сподобалася
oleg lytvin відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
