А життя – метушні побутової сни,
Та не варто блукати в думках цих пісних.
Що ж у світі є гідним поета пера?
Смерть, кохання тортури, чи ще яка гра?
Надто швидко проносяться наші літа,
Не пізнати нам все – навіть спроба пуста!
Стариган ти, філософ чи просто юнак –
Пізнавати ти скоро не зможеш ніяк.
У житті ми усі – чиїсь очі лише,
Згоди в когось на це не спиталися ще,
Вас закинули в світ – і живи, де прийшлось,
І так само, колись, забере з поля хтось!
Весь твій досвід багатий – піде на сміття,
Чи щодуху біжи, чи лежи все життя,
Хіба сам вибирав – бігти цей марафон?
Ці мільярди людей спільний створюють сон!
Ти безсмертний, та це невідомо тобі,
І за себе приймаєш других у собі,
І бажання батьків тебе в світ привело,
Пощастило, як в ньому кохання було.
В суть глибинну крізь морок дивитись навчись,
Щоб без фільтрів чужих все побачити скрізь
І як «хор» в голові перетвориться в тиш –
Сотвори тільки свій ти, без домішок вірш!
Слова мої, інше за допомогою НМ
