Шалено калатає серце,
Як полум'я горять вуста,
Між небом і землею гейзер,
Заплуталась отам душа.
Небесна невагомість втіхи,
У простір понесла тіла,
Солодкий поцілунок грішний,
В обійми почуття віддав.
О мить! То це нірвана звісно,
Де розсуд... ні, його нема,
Вхопилася спокуса міцно,
Та з розуму вона звела.
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ще ніколи я не бачила від вас такого чудового коментаря, дякую.
oreol відповів на коментар oreol, 25.09.2024 - 17:23
та деякий час мені довелось працювти вчителем, іноді слід бути й строгим, щоб бутон розпустився, та наполегливим, щоб алмаз засяяв в нічній темряві. А ми в період світанку, де ццарство тіней, от і з вами як два вогники, манимо одне одного, а заодно і світлі душі , перечитайте мій вірш про Париж, доповнив штришком, маленьким, але глибоким, вам сподобається теж
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, зараз прочитаю.
oreol відповів на коментар oreol, 25.09.2024 - 18:23
Скинув спокусу в безодню буття , як їй там )
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00