Очеретини розрослись –
Ледь чутно шерех.
За тим, що втрачено колись
Сумує берег.
Як відчуваю в самоті
Хвиль шепотіння,
Була найкращою в житті
Любов осіння.
Слова кохання, мов птахи
Співали в гаю,
Черемха квіт зняла сухий -
життя збігає.
Посутеніло від імли,
І згасла пісня.
Кохання ми не вберегли –
Уже запізно…
Зігнорували дорогим -
удвох недбало…
І нас по різні береги
Пришвартувало.
Та нагадали знов мені
Любов останню
Два дикі лебеді сумні,
Як те кохання…
Читаючи Ваш вірш, Мариночко, кожен згадає колишнє втрачене кохання, іноді треба перебирати в пам"яті минулі епізоди, щоб залишити ці спогади у віршах для майбутніх поколінь!