Ідуть у вічність сиві ветерани –
Останні свідки лютої війни.
Хвороби, старість, ниють давні рани,
Але не звикли скаржитись вони.
Така вже їм лиха дісталась доля,
Війна вогнем палючим обпекла.
На бій, щоб рідні захистить роздолля
Їх Батьківщина-мати підняла.
65 Великій Перемозі,
Що кров’ю здобували у борні.
Їм все частіше в сни приходять друзі,
Залишені десь на фронтах війни.
Вже 65 років промайнуло.
Як швидко і нестримно мчать літа!
Але ніщо не стерлось, не забулось,
В далеку юність пам’ять поверта.
Рік 41-й, червень 22-ге…
Та чорна дата, що змінила світ,
Їм не забути розпачу і туги,
І мирних мрій перерваний політ.
Пригадують землянки і окопи,
Бої, атаки, втрати, кров і смерть,
Ворожих танків рев, гул канонади
І те, що душу сповнювало вщерть:
Надії вогник, віра в Перемогу,
За Батьківщину, матір і дитя,
Щоб жити в мирі люди мали змогу,
Наблизити щоб світле майбуття!
Сидять в німій зажурі ветерани –
Останні свідки лютої війни.
Найбільше їм болять душевні рани,
Але не звикли скаржитись вони.
2010 р.
ID:
755952
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 18.10.2017 15:00:18
© дата внесення змiн: 18.10.2017 15:00:18
автор: Пелепей Тетяна
Вкажіть причину вашої скарги
|
