|
Збігав серпень та день видався сонячним. В останні дні, ще добре припікає сонце. Достигали яблука… запашні груші, приманювали бджіл та ос. Через відчинене вікно, цей запах доноситься і в кімнату, де Олексій перебирає папери, зошити, слухає телевізор. Його батьки, працюють на заводі радіотехнічних плат. Молодший брат Вадим, навчається п`ятому класі. Нині п`ятниця, то ж вдома залишився сам. Вчора ввечері приїхав з Харкова. В гуртожитку закінчив ремонт кімнати. Тішиться, що мрії збулися. Тепер треба не втрачати швидкості, яка ним, здавалося верувала. Немов метеор справлявся з любими поточними справами. Інакше і не можливо бути, завжди мав настрій всього досягати, в той же час був дуже розважливий. Все гаразд, екзамени здані, без проблем поступив в ХПІ.
Нарешті він помітив горобців, що скакали по підвіконню,посміхнувся.За мить, підійшов до стаціонарного телефона, набрав номер, - Привіт Оксанко, я вчора пізно ввечері приїхав. Як ти? В тебе все гаразд? Поступила? Тебе можна привітати?
Замість відповіді в трубці писк.
- Ого, це від радощів такий писк… значить поступила. Моє вітання!
- Але кімнату в гуртожитку не дали, шукаю квартиру. Оце від радості, на всю гучність увімкнула приймач. Опісля літа перебираю речі, готуюся до початку нового життя.
- Ти сама вдома?
- Так, мої до двадцятої години працюють.
- То я зараз буду,- задоволено поклав трубку.
Оксана швидко склала речі в шафу. Одягла красивий халат блакитного кольору, він дуже пасує до кольору очей. Підкреслює її витончену фігуру.
Її батьки заможні люди, кілька поколінь пов`язані з медициною. Батько терапевт в районній лікарні, мама лікар швидкої допомоги. Має меншого брата, різниця між ними десять років. Батьки приділяли увагу дочці, хотіли, щоб вивчилася. Могла мати сім`ю і щоб своїм дітям спромоглася дати найкраще.
Олексій в садку, у кошик набрав яблук, груш, слив. Із шафи дістав легенький білий шарфик, це в подарунок Оксані. З гарним настроєм по дорозі заскочив в магазин, придбав коробку цукерок »Асорті». Він знав, що вона їх обожнює. І вже біля вокзалу, в магазині купив букет червоних троянд.
Що то молодість…не йшов, а летів. Легенький вітерець ніжно пестив обличчя, куйовдив волосся. Щоб бути з нею поруч, йому здавалося ладен гори звернути.
Тепла зустріч… обійми, поцілунки, щастям сяючі очі. Але більшого собі не дозволяли, вік «гарячий» можна й помилок наробити.
За розмовами не помітили, як і час пройшов.Оксанини батьки привітно зустріли Олексія. Задоволено вітали з успіхами, адже знали його зі школи. Про їх дружбу дізналися давно, раділи її вибору.
За чаюванням та розмовами час швидко сплинув. Він поспішав додому. Прощалися на сходовому майданчику, ніжно обіймає, поцілував. Вже звільняється від обіймів,
- Ну досить, дивися по сходах обережно, третій поверх, не перший.
- На Новий рік зустрінемося, я пішов! Бувай!
В нових турботах пролетіло чотири місяці. Обмін листами, віра в світле майбуття, старанно вчились. Та не приїхав Олексій на Новий рік, шкодував, що довелося чергувати по гуртожитку. Відразу сесія, вирватися не вдалося. Хвилювання, як іспит, але, що вдієш, втішав себе. Окрім навчання підзаробляв гроші, на залізничній станції розвантажував вагони. Хоча батьки і висилали копійчину, але ж, як кажуть - зайвих грошей не буває.
Напередодні восьмого березня,завдяки праці і рішучості, додому на один вечір вдалося вирватися. Весна піднімає настрій, мріяв зустрітися з коханою, потонути в її обіймах.Сюрприз вдався, з вокзалу відразу до неї. Вона вдома, до свята готувала смачні страви.
Від хвилювання схолола душа. З червоними трояндами стояв перед дверима, враз причепилася думка - А може вже когось зустріла?
Раптово почув шурхіт… хтось підіймався по східцях.За мить, до нього привітно посміхнувся її батько - Володимир Степанович,.
- А ти де пропав хлопче…
Немов оправдується,
- Та ні - ні, ми листуємося. Я кохаю Оксанку, що ви, у нас буде все добре!
Оксана вже біла дверей, почувши слова, кров прилинула до обличчя, почервоніла. Адже від нього про почуття вона ніколи не чула. Від несподіванки впустила чашку, яку тримала в руці, На підлозі безліч дрібних осколків. В Олексія вирвалося,
- На щастя! У нас все гаразд, не хвилюйся, - поцілував її у щоку. При батькові засоромилася. Та він посміхнувся,
- Я за вас радий. На першому плані звичайно навчання, зробити міцну дорогу, по якій матимете нагоду пройти життя.
Близько третьої ночі Олексій повернувся додому. Лише три години на сон, а потім дорога до Києва, пересадка на потяг до Харкова.
Минали пори року. Для розваг часу обмаль; сесії, лабораторні роботи, реферати, курсові роботи, екзамени.
Попереду останній рік навчання. Олексію дали направлення пройти практику на Дніпропетровському авіаційному заводі, який саме набрав розмаху. В цьому місці мешкає брат батька. На заводі Олексію дуже сподобалося, опісля закінчення інституту мріяв сюди повернутися.
Вже й осінь… п`ятниця. Надворі накрапає дощ. Оксана з вікна електрички позирнула на перон, мав зустріти батько. За ці роки набридло навчатися, їздити електричкою та бентежило, що поруч немає Олексія.
На пероні батько спілкувався з білявим, доволі повним молодим чоловіком. Батько, як завжди привітався і поцілував її в чоло,
- В тебе все гаразд? Ось познайомся, мій практикант Олег. Так, як і ти, зубрить науки останній рік.
Він міряв її з ніг до голови, наче мав бажання роздягти. Оксана все ж протянула руку, він з усмішкою привітався, вустами ледь торкнувся руки.
Всю дорогу йшли мовчки. В під’їзд, Оксана зайшла першою. Її дивувала поведінка батька, нащо було запрошувати в гості. Вразило й те, що мати змовчала про гостя. Зробила висновок - напевно батько її попередив. Вона відразу пішла в свою кімнату. На душі кепсько і для чого це… задавала собі запитання. Олег ростом, був майже такий, як вона, весь час позирав їй в очі і це відштовхувало від нього. Склалося враження, що чийсь татусин синочок, рухами нагадував незграбну жабу.
Переодягнувшись, зайшла на кухню. Мати відразу до неї, - Доню, присядь. Знаєш, Олег син мого однокурсника, в нас проходить практику. Він теж у твоєму інституті навчається. Минуло років десять, як ми на виставці з його батьком бачилися.
Оксана мовчала, не розуміла для чого ця інформація.
По закінченню вечері, вона подякувала, хотіла зникнути у своїй кімнаті. Та зненацька Олег взяв її руку,
- Може прогуляємося?
- А, що доню, дощ перестав, ще й не пізно,чому перед сном не пройтися, завтра вихідний,- миттєво його підтримав батько.
Вона різко повернулася,
- Ні - ні тату… мені треба написати Олексію листа, я цілий тиждень не мала часу відписати. А завтра хочу відіспатися, то ж вибачте.
Олег розгублено дивився на батька, встав із - за столу.
Вона в кімнаті, аж під серцем защеміло. Хотілося крикнути - для чого це все? Образа гнітила душу, адже знають, що ми з Олексієм кохаємо один одного. Вона чула голоси, від цього Олег їй став, ще огиднішим. Із силою товкла подушку, нею накрила голову, намагалася заснути.
Ранок… Оксана з осторогою вийшла із своєї кімнати, думала, що Олег залишився ночувати. Та на щастя, на кухні снідали тільки батьки. Привіталася. Батько незадоволено зазирнув на неї, опустивши голову,
- Доню, вчора так негарно вийшло. Я хотів, щоб ти трохи краще познайомилася з Олегом. Гарна сім`я, заможні.Чи ти гадаєш, що в Олексія за скільки років нікого немає? Я гадаю…
Оксана різко перебила,
- Тату, це що роки, чи що, змінило твоє ставлення до Олексія? Не намагайся, прислухайся, про це навіть і думай!
Відразу пішла в свою кімнату.Їй так хотілося щоб Олексій був поруч, витер її сльози, які,як горошини котилися по щоках. Адже це так принизливо. Скільки хлопців їй пропонували дружбу,запрошували на побачення та вона серед них не бачила такого, як Олексій.Тільки він, в її серці зміг запалити вогонь кохання.
Йшов тисяча дев`ятсот вісімдесят шостий рік. В навчанні пролетіло п’ять років і в той же час у розлуці з коханим. Вона попросила в дикана, щоб її послали відробити два роки в Дніпропетровськ. Олексій проявив себе на практиці дуже здібним, підприємство подало індивідуальну заявку, мав можливість відразу працювати.
Довгоочікуване літо… яке це щастя, на руках дипломи і знову разом. Вони обнявшись, йшли до того місця, де гуляли після випускного. Теплий вітерець пестив щасливі обличчя.
-Яка краса, подивись Оксанко! - він задер голову, розставив руки в сторону, кричав,
- Я тебе кохаю! Ми разом назавжди! І вже тихіше,- Ти будеш моєю дружиною? Ти моє сонце, радість, квіточко моя ясноока. Без тебе не можу жити. Ми так давно цього чекали.
Оксана посміхається, розпашілася, гучно гупало серце, в очах іскри, сонячні промінці. Її посмішка, немов сяйво, предала йому впевненості. Він став на коліно, відкрив коробочку, дві обручки сяяли золотом.
Хоч сонце котилося до обрію та їх облич торкалося проміння. Їй здалося, що то сонце їх поб’єднало.
Ніжні обійми, поцілунки. Вже підхопив її на руки, прямував до річки,
-Кохана це наше літо, вода тепла, то ж скупаємося.
–Зачекай, я в купальнику, навіщо одяг мочити, постав на ноги.
Їй вдалося вирватися. Рукою кивнула до річки,
- Он, є човен біля берега. Давай там залишимо одяг, як настане ніч, де будемо шукати?
Під плескіт води, тремтячі тіла ринули у солодощі ніжності, поцілунків. Він міцно притулив її до себе - ось воно, полум’я кохання, нарешті ми стаємо одним цілим. Раптово вона підняла руки догори,лежала мовчки мов завмерла. Легкий біль плоті, відчув себе образливим котом, в якого раптом забрали мишу. Холодний піт покрив чоло, з розгону кинувся в річку.
Неподалік сполохалися жаби, десь закричала дика качка. Вода забрала в себе той вогонь, пестила його тіло. Та він жадав любові від коханої. І вже тверезо оцінює своє бажання, важко змиритися, коли ж нарешті вона належатиме йому. Хвилюючим голосом погукав,
- Оксанко, сонечко, йди сюди!
Свій смуток топили у воді, як діти жартували, плескались, плавали. Над водою линув сміх.Тішилися, що вони тут тільки удвох, ніби на безлюдному острові. Над водою линув веселий сміх. Від ніжних поцілунків, вона ледь не захлинається.
- Ти будеш моя? Моя до довіку, будеш?
Над вухом прошепотіла,
-Так… так зараз, я згодна, бо дуже тебе кохаю, ти мене дурманиш.
Мов знесилену, поніс на човен. Два тіла стали одним цілим, відчули щасливу мить, тонули у гріхові. Лише мінливо місяць підглядає. А зорі мерехтіли, немов раділи, повінчали їх справжнє кохання, це їхня доля.
Світанок… на пальчиках, крадькома проникають у її кімнату. У теплих обіймах засинають у ліжку.
Ранок… снідали мовчки, ніхто не наважився щось сказати. Та батьки побачили обручки, переглянулися. Мати майже не відводила від неї очей, немов намагалася щось запитати.
Мовчанку перервав Олексій,
- Я прошу руки вашої дочки, думаю все буде так, як я спланував. Ми маємо направлення в Дніпропетровськ, так що одружимося вже на місці.
Обличчя батька відразу посвітліло, наливаючи вино в келих,
- Ви молодці! Один одного шануйте, поважайте! Нехай вам Бог допоможе!
Легка усмішка на обличчі матері, від радості витирає сльози.
Початок серпня… Олексій приїхав у Дніпропетровськ, щоб винайняти квартиру, згодом забрати її. Сам поки що зупинився в гуртожитку, вже працював. Знайшов лікарню, у якій по направленню мала працювати Оксана. До першого вересня,їй треба було приїхати.
Одного вечора… Батько прийшов з роботи у хорошому настрої. Оксана збирала речі, які згодом мала згодом покласти у валізу. Він погукав її, відкрив дипломат витягнув путівку,
- Дивися, що я тобі приніс. Це мені передали з Одеси. Туристична путівка на круїз Одеса – Тбілісі – Одеса. З двадцять дев`ятого серпня по п`яте вересня. Доню, така нагода буває раз в житті. Ти ж так хотіла кудись поїхати, помандрувати, побачити море. Добре, якщо сімейне життя буде успішним, але ж коли це буде. Замов переговори з Олексієм, попередь, що на тиждень затримаєшся. Путівка, на жаль, одна та думаю, його б у цей час, з роботи ніхто і не відпустив.
Оксана зразу насторожилася,
- Тату, а це не привід, щоб нас розлучити?
- Ні, доню, що ти. Ти ж сама мені про це кілька раз нагадувала. Це тобі просто повезло. А, що до Олега, Володимир сказав, що одружується на однокурсниці. Планують запросити на весілля, десь у жовтні здається. Думаю тобі там не буде сумно. Він взяв три путівки та там тисячі людей будуть. Уявляєш який лайнер, а назва ось дивись ,золотими літерами написано »Адмирал Нахимов».
На переговори пішла з батьком. Спочатку він поговорив з Олексієм, тоді вже їй передав трубку.
Опісля розмови з тестем, у Олексія було мало часу на роздуми. Гадав, нехай сама вирішить, як краще. А то, ще надума, що їй не довіряю. Хвилюючим голосом почав розмову,
- Оксаночко, я кохаю тебе, думаю вирішити маєш сама. Я з роботою владнаю. Буду тебе чекати. Сонечко, я буду нудьгувати.Тільки ти дивись, там собі когось не знайди.
- Ну, що ти, Олексію. Прийдеш на квартиру подивися на моє фото і заспокоїся. Все буде добре. Я теж тебе кохаю. Ой, у нас час закінчується. Любий, цілую тебе! Бувай!
Але на його душі тривожно, це ж, ще цілих десять днів чекати. Від хвилювання у грудях божевільно гупало серце.
Оксана задумалась, минуло лише два тижні, як він поїхав, а я вже сумую. Намагалася себе втішити, нічого, було й на довше розлучалися.
Батьки проводжали її на потяг. Мати попереджала, які пігулки купити, на всяк випадок, в разі закачає море. Батько весело розмірковував, яку красу вона побачить пропливаючи по морю. В Одесі її мав зустріти Олег з нареченою.
Величезний, красивий лайнер відплив від причалу. Люди метушаться - подібні мурахам. Грає веселе музика, проводжаючі посилають поцілунки. Цих трьох молодих людей, проводжали батьки Олега.
Першого вересня радіо і телебачення повідомили про страшну трагедію, яка сталася тридцять першого серпня о двадцять другій годині.
Відбулося зіткнення суховантажа »Петр Васев» з лайнером «Адмирал Нахимов». Столітня трагедія рознеслася по всьому світу.
Потяг Новоросійськ – Москва відправився за графіком. Олексій та батьки повертаються з опізнання. В купе тиша, ніхто з них не зміг її порушити. Смуток огорнув їх душі. Олексій виснажений стражданням. У очах туман, біль, вже виплакані всі сльози. Погляд у нікуди, на висках помітно сивину.
Минуло тридцять років. Кожного року, тридцять першого серпня, на могилі Оксани, вітер торкається пелюсток червоних троянд. По них бринять прозорі краплі. То не роси, а душевні сльози коханого, які і час із сонцем не в змозі спопелити.
14.17.2017р
ID:
712687
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.01.2017 08:39:51
© дата внесення змiн: 26.05.2025 10:28:17
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Шкода, що доля обірвала життя дівчини в такому юному віці 
