Прихиляє уява згорьовану землю до серця,
З шепотом тужним, що рветься, поклін тіло низько їй шле.
Україно моя, рідна ненько, в пізнанні безчестя,
Терпиш стійко наругу ти гірку за діяння пришле.
Припадаю душею до ран кривавих у любові,
Із лона матері сина - кровинку, на службу даю.
В зболенім зорі мольба на захист у Божім покрові,
У грудях тривога і гнів, що киплять... А я все молю.
Вклякаю, пропускаю крізь себе всі жіночі сльози,
Коліна пече розжарений сонцем затвердлий пісок.
Лопати дітей вгризаються в нього - вогняні грози,
Розум благає здорового глузду - доцільності крок.
22.06.15
