Кохання – вбивчий наркотик,
І кожен з нас мерзотник –
Перекидав чиюсь долю,
Залишав душу кволу…
Від кохання до божевілля – крок.
Нехай спрацює вбивчий курок,
Бо не в силах чути хрускіт серця,
І чхати в цю мить на безсмертя,
Коли ти й так ходячий мрець,
І все життя котиться нанівець…
Кохання ламає душу зсередини ,
І кожна хвилина як отруйна година –
Не знаєш куди себе подіти…
Вичерпані щастя ліміти,
І хоч минуло майже пів року,
А серце болить ще нівроку…
І що я тільки не робила -
Але мабуть не розлюбила…
Я мотылёк, летящий на огонь
Свечи, что ярко в темноте пылает
Мне разум шепчет: "ты её не тронь!"
А сердце, просто, от любви сгорает
Какую причиняет только боль
Свеча сама, ведь этого, не знает….
Так, Сонечко, питання непросте...час лікує тільки тоді, коли душа сама хоче вилікуватися.....а віршик ЧУДОВИЙ! 5
*Марічка* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такі гарні рядки Абсолютно з Вами згодна..час безсильний сам по собі. Душа дещо чинить опір, а час собі минає Щиро Вам дякую за відгук