Натруджений думками дріма вечір.
Він свідком є усіх людських проблем.
Лягають на його старечі плечі,
А він до них проймається жалем.
Пливуть туманом ці жалі і болі,
А вітер прибива їх до землі.
І тануть понад річкою поволі,
Краплинками спадають на ріллі.
І падають на квіти живі роси.
Це сльози безпорадні матерів.
Від смутку посивіли рано коси,
Бо все чекають із війни синів...
Та хто загоїть зможе оці рани,
Які до серця ліки прикладать?
Наповнені жалем пливуть тумани...
Кому про ці страждання розказать?
На землю тихо нічка опустилась.
Торкнулася крилом людські серця.
У кожного у хаті примостилась.
І заспокоїть враз чаклунка всіх оця...
