Розцвітає ранок,ніби квітка.
Розпуска рожеві пелюстки.
Хмари пропливають, мов лебідки.
І тріщать на сонці вже бруньки.
І жахнулись полум"я дерева.
Розлилось проміння по землі.
Ну а ніч, чарівна королева,
Вже давно разтала у імлі.
Новий день вмивається росою.
Вітер із спросоння позіха.
Як не милуватися красою?
Це ж вона натхнення надиха.
А чи, може, той, хто поруч зараз,
Хто для мене, ніби цілий світ?
І одна на двох в нас доля склалась,
І цвіте, неначе первоцвіт...
За вікном розквітла абрикоса.
Вітер щось шепоче у гіллі...
І чарує шепіт безголосий:
Чуєш? Ти одна в моїм житті...
... коли є в житті кохання все набуває якогось іншого змісту, все забарвлюється іншими кольорами, помічаємо такі дрібниці, що "незакоханому оку" навіть і близько не видно
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно, по-філософськи ви мислите, Колю.
Дякую за увагу!
