Пам'яті Степана Гіги
Безсмертний спів грудневою каблучкою
Веселкою душі усе бринить
І дзвін від слів, і спомин в сердце влучив,
і гірко як сльозина не блищить
І яворина в серці похилилася
І постать рівна, навіть в попелі дощу
Протягувала руку із сопілкою
Та пісню не співала вже твою
Цей сон був післятекстом реквієму
Цей сон як квітка з листям сивим в чорноземі
Цей сон коріння праведного гніву
Це сон того, хто все життя любив Вкраїну
Співав він так, що звісткою останньою
Гітарою, струною, кісткою й ребром
Зніме взуття і піде босим нивою
Він навпростець за чистим джерелом
Візьму за руку з білою вуаллю
Я ту хто думала, що був він і нема
Чарівні коси постаттю печальною
Піде вона твоя й лише твоя
(с)