Душа шукала прихистку й тепла,
Бо змерзла від байдужості людської,
Але чомусь його так й не знайшла
Й не мала вона затишку й спокою.
Куди не кинешся - усюди тільки зло
І замість хліба камінцем хтось кине.
Чи це на світі завжди так було?
Бідна не знала вже куди полинуть.
Залишила сердешна білий світ
Та й подалася в Небо аж до Бога.
А Він їй мудрий дав такий отвіт:
-Ой, правильно зробила ти, небого,
Що ти до мене на поклін прийшла,
Тебе я поселю в Небеснім Царстві.
І спокій тільки там вона знайшла,
Хоч на землі і не зазнала щастя.
