Не згадаєш ніколи, нізащо, ні з ким,
У недолі за мить помінявшись місцями ,
Мов за помахом вітру життя крижаним,
Де твій голос від плачу летить у безтямі,
Між дурних голубів ,що як завжди клюють
Недозрілі плоди другорядної ролі,
Шістдесят!-а бажання ніхто не змінив -
Пташку Фенікс несуть до палацу сваволі
І сміються… і думають–марить вона
Про ошатні в’язниці на крилах зневіри,
Де уже не згадати ні мови, ні віри,
Тільки небо свинцеве в шпарині вікна…
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=0bAo1VRyRK4
