Колись доля об'єднала нас в миті одні,
Щоб розділяти найщасливіші земні дні,
І здавалось я назавжди належу тобі,
Ти — відзеркалення найкращого у мені.
Я казала: я ніколи нікому тебе не віддам
— І навіть небесам.
Я ніколи тебе не віддам.
Проте біда увігнала меча у спину мені,
Жорстоко пройшовши навскрізь по душі,
І вічні небеса забрали тебе собі,
Полишаючи страждати на самоті.
Я казала: я ніколи нікому тебе не віддам
— І навіть небесам.
Я ніколи тебе не віддам.
Я поспішатиму засинати назустріч тобі,
Поки за вікном йтимуть проливні дощі,
Щоб бути з тобою бодай у вісні.
Без тебе я спустошена на цій землі.
Я казала: я ніколи нікому тебе не віддам
— І навіть небесам.
Я ніколи тебе не віддам.
