і запитали Янгола блаженні:
"Чому ти досі тут, на цій землі?
Давно минули терміни та стро́ки
Давно згоріли ідоли й зірки́.
Крокує сонце по твердині сірій
Та все не так, як треба би було́
Півсвіту, бачиш? Засніжи́ло білим
Півсвіту, бачиш? Вдома, за вікном."
"Вертайсь на небо!, — кли́чно гу́кав натовп
Там відпочинуть крила і розтане сніг...
Тобі ж неси́ла херувимом ста́ти
Для того ти багацько маєш літ...
А серед хмар, напевно, все ж тепліше
Не так, як тут — де все йде до землі
Вертайсь на небо, Янголе! Скоріше!
Бо вартові вже дістають ключі..."
Мовчав крилатий... Хоч заслаб, втомився
Не слухав слів від заздрісних людей
Крізь білий дим — шукав, чекав, дивився —
Живу та справжню —
Мов пророк Мойсей.
Для неї мав крилатий трохи дива
До того дива — трохи ще дивацтв
І най від снігу опустились крила
Він не тікав, не плакав — він чекав.
Чекав червоне в ві́дблисках туманів
Самотнє й дике се́ред увертюри
Вона не знала ще — а брама раю
Відкрилась для червоної фігури.
До світу білого впустила щастя ніжне
Аби воно зоста́лось і не йшло
Крилатий Янгол посміхнувся тихо:
"Вона нарешті стрі́нула Його..."
Світлина автора Емоційний Двійник
