Люблю писати вірші про природу,
Про ніжні почуття:любов,добро.
В цю мить не відчуваєш біль народу,
Не помічаєш тих,хто сіє зло.
Не бачиш у очах німого болю
Всіх безпритульних кинутих дітей.
Ні на натруджених руках мозолів
В простих зневірених уже людей.
Ані розкішних кам’яних палаців,
Що виростають на чужім труді,
Ані похилених убогих хаток
У вимираючім давно селі.
Не бачиш тих,хто копійки рахує
Й не знає,як той місяць «дотягти»,
Ні тих,хто все жиріє та панує
І нищить все,щоб досягти мети.
То ж хочеться вже голосно кричати,
І крик той рветься із моїх грудей:
-Коли вже ви,народні депутати,
Подбаєте хоч трохи про людей?
Влучно 
