У кожної людини є своя історія життя. Хтось іде нею з радістю, хтось — із втомою, несучи свої рани. З часом біль стихає, і навіть найглибші рани можуть загоїтися. Тоді людина знову відкривається для радості.
Є надія, що ми не проходимо цей шлях наодинці. Ми лікуємося одне від одного: добрим словом, присутністю, співчуттям і любов'ю. Бо часто саме інша людина допомагає нам повірити, що після болю знову приходить життя.
Можливо, у цьому й полягає один із найглибших сенсів людської зустрічі: не зробити чужий біль своїм, а допомогти іншому нести його доти, доки він не стане легшим.
