|
(Декілька штрихів стсовно праці Ірини Апалькової «Фольклор та обрядовість України» (Вид. «Склянка Часу / Zeitglas», Канів, 2025, 106 с.).
Книга Ірини Олексіївни Апалькової «Фольклор та обрядовість України», яка побачила світ у канівському видавництві «Склянка Часу / Zeitglas» у 2025 році, — вагомий внеск у сучасну вітчизняну етномузикологію, народознавство та культурологію. Поява цієї праці саме в Каневі — серці українського Дніпрового узбережжя, символічному центрі національної пам’яті — надає їй особливого геопоетичного звучання.
Автор проводить читача крізь багатовіковий лабіринт народної культури. І висвітлює фольклор не як застиглий музейний експонат чи релікт минувшини, а як живий організм, фундаментальний код національної ідентичності та концентрат духовної історії людства.
Культурологічна концепція Ірини Апалькової спирається на глибинний аналіз походження мистецтва. Авторка підкреслює, що біосоціальна еволюція людини в епоху верхнього палеоліту (близько 40 тис. років тому) поступилася місцем еволюції соціальній. Саме тоді, в умовах ускладнення суспільних взаємин, виникла потреба в особливих інструментах регулювання поведінки й передачі досвіду, які впливали не стільки на розум, скільки на емоційно-почуттєву сферу первісної громади.
У праці докладно розкрито дві засадничі риси первісного мистецтва, що частково унаслідувані фольклором:
1.Біфункціональність — неподільність художнього (естетичного) та нехудожнього (утилітарного, магічного, прагматичного) елементів.
2.Синкретизм — початкова нерозчленованість мистецтва на окремі види (поезію, музику, танець) та жанри.
У книжці показано трансформацію первісного світогляду крізь три послідовні міфологічні стадії:
Фетишизм — віра в магічну силу предметів (що пізніше трансформувалася у шанування весільного короваю, рути-м’яти чи вишиваної хустки);
Тотемізм — усвідомлення кровного родинного зв’язку між спільнотою та природою;
Анімізм — одухотворення довкілля, населення його духами та персоніфікованими силами.
Значна цінність праці полягає у поєднанні культурологічної широти з високою музикознавчою та етномузикологічною точністю. Авторка спирається на класичні здобутки вітчизняної фольклористики, віддаючи шану працям М. Максимовича, М. Лисенка, Є. Ліньової, С. Людкевича, Ф. Колесси, а також методологічній спадщині засновника українського етномузикознавства Климента Квітки та його послідовників (В. Гошовського, Б. Луканюка).
У книзі наведено чітку типологію засобів художньої виразності та музичної мови українського фольклору:
Поетика: розкрито функціонування паралелізмів (зіставлення людини й природи), постійних епітетів («козак молоденький», «вороненький коник»), символіки (калина — дівоча честь; сокіл — козак) та гіперболізації.
Мелодика та ритміка: виділено три типи наспівів — кантиленний (наспівно-ліричний), речитативний (декламаційний, найдавніший, притаманний думам і голосінням) та моторний (притаманний танцювальній та обрядовій сфері).
Ладові системи та фактура: від трихордів і пентахордів у веснянках до визрівання мажоро-мінору й специфічного багатоголосся (гетерофонії, підголоскового співу, антифонарію).
Книга подає розгорнуту панораму календарно-обрядової поезії, де кожен сезон виступає як етап священного коловороту Життя.
Зимовий цикл: світло у пітьмі
Зимова обрядовість (колядки та щедрівки) розглядається крізь призму солярних культів та аграрної магії. Авторка пояснює глибинне коріння звичаїв — від язичницького поклоніння Дажбогові до християнської радісті Різдва. Особливу культурологічну увагу приділено семантиці словесного заговору (вербальної магії), де побажання добра, добробуту та краси є не просто веселою формальністю, а вищою формою закликання благополуччя.
Досліджено також унікальні явища українського новорічного дійства — вистави «Коза», обряд «Маланки», а також дитячі речитативні вітання як релікти давньої ініціальної магії («першого полазника»).
Весняний цикл: вивільнення радісного моторизму
Веснянки та гагілки (гаївки) постають у праці як сфера найвищого збереження синкретизму — нерозривної єдності наспіву, художнього слова, гри та руху (хороводів). Аналізуючи архаїчні пантомімічні сценки (закликання птахів, випікання «жайворонків», гру «Кострубонько»), Ірина Апалькова виявляє в них прадавній культ Рожаниць (Лади й Лелі) та міфологічну ідею вмирання й воскресіння природи.
Літній цикл: русалії, купалії та петрівки
Окремі розділи присвячені Русальним, Купальським та Петрівчаним пісням.
Русалії постають як архаїчне свято зв'язку з предками та вшанування "берегинь" (русалок-мавок, що дбають про врожай і дощ). Авторка детально змальовує драматизм і поетичність обрядів «Куст» та «Проводи русалок».
Купайло (Собітка) висвітлюється як кульмінація літнього сонцестояння, поєднання магії вогню й води, а також прадавніх шлюбних церемоній праслов'ян.
Висновки. Науково-просвітницьке значення праці
Праця Ірини Апалькової «Фольклор та обрядовість України» є системним, глибоко структурованим і водночас виразним культурологічним дослідженням. Вона слугує містком між академічною фольклористикою та широким колом читачів, які прагнуть осягнути витоки власної духовності.
Видання навчає сприймати українську обрядовість не як випадковий набір побутових звичаїв, а як високоорганізовану, цілісну філософсько-естетичну систему, у якій кожне слово, поспівка чи хороводний крок мають своє прадавнє, глибоке семантичне обґрунтування.
Праця Ірини Апалькової переконливо доводить: фольклор — це вічно живе джерело, з якого українська нація черпає наснагу, силу та самоусвідомлення у мінливому сучасному світі.
ID:
1068840
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Філософський
ВИД ТВОРУ: Міф
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 12.09.2026 15:49:27
© дата внесення змiн: 12.09.2026 15:52:35
автор: Сумирний
Вкажіть причину вашої скарги
|
