Серпнева ніч. Останній шепіт літа…
Ставок. І ліс. І вогнище святе,
і місяць ясний, сріблом оповитий,
мов човник у безмежності пливе.
Сидіти б так до самого світанку,
дивитись, як вмирає жар в золі,
і відчувати «дзен» безперестанку
у цій хвилині, в теплій цій землі.
Бо так красиво літо відпускати,
коли воно прощається не словом,
А лагідним потріскуванням ватри,
Буянням айстр і яблуком медовим.