[ Йдемо туди, де дихається вільно...
Стікає вечір краплями по склу,
Холодний дощ вистукує прощання.
А я тримаю в серці, як золу,
Рудого полум'я німе вагання.
Той рудий вогонь — не гріє, а пече,
Він кольору іржі й сухого листу.
Коли душа від болю не втече,
Шукаючи у зливі правду чисту.
Рудий вогонь — то слід чиїхось рук,
Що розпалили біль і відійшли.
Але за кожен крик і кожен стук
Захмарне небо зводить всі рахунки й шви.
Дощ б'є по пальцях тих, хто краде спокій,
Він гасить пломінь, що чужий і злий.
У цій стихії, чистій і стрімкій,
Згорає кат — безсилий і німий.
Надія, що була у путах цих заграв,
Вривається у небо крізь туман.
Той, хто вогнем навмисно убивав,
Лишається один серед руїн і ран.
Змиває злива болісні сліди,
Лишаючи лиш досвід і смирення.
З ковтком цієї чистої води
Приходить воля і святе зцілення.
́́
19.04.2026 р.
