Вже було стільки слів –
про любов - і палких поцілунків,
Стільки схлипів, обіймів,
коханого блиску очей,
Стільки трепетних снів
і зрадливої долі дарунків,
Стільки зранених днів
і розлуки самотніх ночей…
Та наївна душа
процвітає ізнов молодою,
В ритмах сонячних хвиль,
у енергіях вищих світів,
Ловить музику сфер
і яріє з новою весною,
Вона вічна, як трави,
Як світло, як гомін віків.
Що було – відбуло,
А що буде – колись перебуде,
Процвітатиме мальва – де мати,
де отчий поріг.
І тектиме Дніпро,
й про калину співатимуть люди…
Українська душа –
незнищЕнний життя оберіг.
#Світлана_Імашева
