Я з тобою стомлююсь і виснажуюсь,
Відмираю десь на клітинних структурах.
А просити про більше геть не наважуюсь,
Бо ніби бачимось ми перекурами,
Ховаючись, як дітлахи, між перервами,
перепочинками і переглядками.
Із розбитими до крові колінами
І зі стертими до болю п’ятками,
Ніби дівча зі смішними косичками
І червоними від безсоння очима,
Наче з сірниками граюсь чи з свічкою,
Здоровий глузд лишивши десь за плечима.
Але з вогнем ігри погані,
І буде пожежа, – нічого тут не попишеш.
Тільки від диму хриплять мої вдихи,
А ти і далі спокійно дишеш.
Сірникова коробка уже спорожніла –
Тільки недопалки тій пожежі на зміну,
Що дорослу душу геть не зігріла,
Зате лишились обвуглені стіни.
Тепер дивлюсь на остиглий попіл –
На мої почуття дуже вже схоже.
Вони теж хотіли бути вічними,
Та згоріли хвилину потому
І ніщо їм не допоможе.
