НАДИХНУВ ПОЕТ ВІКТОР КУЧЕРУК
Жабеня зелене
Квакає на мене,
Ніби я прийшов до нього в дім, –
Витріщило очі
І злякати хоче
Войовничим виглядом своїм.
Жабці не збагнути,
Що земні маршрути
Завжди прокладаю вздовж боліт,
А в багно ступити
Можна в гущі жита,
І прокльони слати на чім світ…
ВІКТОР КУЧЕРУК
Жабеня зачепило душу
з болота винесу її на сушу.
щоб побачила рай на землі ,
як співають файну пісню солов'ї.
Тож треба, так дух зачепити...
Збудити у душі дикого звіра.
Свій слід у серці залишити,
І викреслити до себе довіру.
Жабеня сидить у болоті,
Довела чоловіка до вулкану.
Думає королева в злоті,
Сидить на троні - має душу сану.
Зелена жаба у болоті
Має чорні думки і чорну душу.
Язичок свербить , тій істоті
Я її сказати : навчити, мушу :
Сиди, мовчи, жабо в болоті !,-
Не точи на люд свої гнилі зуби .
Не злетиш , як птах у польоті, -
Язик зміїний заведе до згуби .
М ЧАЙКІВЧАНКА
