Обперся день притомлений
Об мій старий паркан,
Крізь дах небесний, порваний,
Спускається туман...
В сорочечці гаптованій
Хтось біг повз мою хату.
Я вся заінтригована
Захтіла наздогнати.
Біжу у слід за променем
По кам'яній дорозі,
В душі заснули спомини,
Неначе у берлозі.
Моя кофтина зношена,
До тіла вже пристала...
Трава у полі скошена,
Давно сухою стала.
Цей хтось спинився втомлено,
І поманив рукою,
Поглянув в душу зболену,
Й заговорив зі мною:
- "З тобою був безжалісний,
Ти вкрилась сивиною.
Ти знову будеш радісна,
Ти станеш молодою.
Я час твій, неприборканий,
Візьму твої печалі,
Неначе звір сполоханий
Знов помандрую далі.
За мною вже не бігай ти,
Вертайся в свою хату.
Тут більше не лишай сліди,-
А вчись не поспішати!"
Дрімає день притомлений,
Приліг під мій паркан...
Промінням теплим зморений,
Розсіявся туман...
***
Дякую щиро! 
Гарний,чуттевий вірш! 
