Я завжди мріяв потрапити на війну.
Війна. Війна – це щось чисте, невидозмінене, не адаптоване для людської уяви. Серед усіх своїх друзів для мене це бажання не було дитячою примхою, як то бажання бути космонавтом чи міліціянтом – скоріш за все це було щось інше, щось всередині мене, якесь незрозуміле полкликання з минулого, чи мінливе божевілля, спрага крові, чи бажання перевірити себе. Не знаю.
Дехто казав, що я геть збожеволів, інші просто мовчки реагували на мої вислови, але підтримки я не одержував, та й не намагався її шукати у людей, які так застрягми у своїх благах та побуті, що відірвати свій товстенний, запливший жиром зад, було б для них подвигом, забравшим усі зусилля і не залишившим вже нічого для наступних дій. Самостійно я пішов до райвійськомату, старенький будиночок, бувший дитсадок. Дивно. Раніше тут бігали маленьки карапузики – продовження людського суспільства, чиїсь надії,бажання. Раніше сюди приводили хлопчиків та дівчаток, щоб познайомити їх з прамоделлю людського суспільства, а тепер звідси ці самі хлопчики їхали на війну, їхали гинути за чужу батьківщину, за гроші, яких не було у держави аби забезепечити і утримати власний народ вдома, зберегти унікальний Український генофонд.
Сюди прийшов і я. Товстенький прапорщик у замазаній формі, сховав під стіл бутерброд, який йому турботливо зробила дружина, напевно така сам як і він, подумав я, та намагаючись прийняти поважну позу, аби підкреслити свою вагомість навіть не запропонував мені присісти. Найнижчя зіркова ланка, яка намагаеться зробити з себе того офіцера, який зустрів у пустелі віслюка – арабського скакуна, та це мене цікавило найменше.
- Ты чего сюда приперся, сынок? На рідній мові запитав мене вояка.
- Что очередной уклоняющийся от милиции или папаша девчонки дал выбор между загсом и тюрьмой, так ты решил кто первый попробовать?
Звісно, мої думки про Батьківщину та її захист у разі зненацького нападу буди розбиті цім дивакуватим створінням у військовій формі, істотою, яка аж ніяк не підкреслювала боєздатність збройних сил, а лише викликала жаль і страх, страх за своє майбутнє : і ці люди охороняють мій сон ?
- Я з приводу контракту на виїзд.- Невпевненно відповід я.
- На выезд? А, очередной герой…В армии служил срочную службу?
- Ні!
- И куда ты прешься? Воин, блин…Ты хоть знаешь, что тебя там ожидает? Куда ты лезешь?
- Мені гроші потрібні, я чув там непогано платять.
далі буде....
ID:
141070
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.08.2009 20:54:22
© дата внесення змiн: 11.08.2009 20:54:22
автор: Kniaz
Вкажіть причину вашої скарги
|
