Надовго небо затягнуло,
І дощ без краю ллє і ллє,
Неначе сонечко заснуло,
Й забуло зовсім,що ми є.
Земля вся чорна,відсиріла,
І все промите до кісток,
А хмара знов дощу налила,
На двір не вийти і на крок.
Там не пройти і не пробратись,
Сьогодні свято у води,
А так хотілось прогулятись,
Ну хоч кудись собі піти!
Але цей дощ все владарює,
Стоїть стіною,наче страж,
Але уява все ж малює
Із листя жовтого вітраж,
І дні у сонячнім промінні,
І ранки з піснями пташок,
Повітря в соннім павутинні,
І вечори серед зірок.