Відбуяла весна, відспівали в гаях солов’ї,
Вже ген літо пішло за поріг, поступившись осінній роботі.
Потираючи натруджені руки, не юні, але молоді,
Осінь прийде на зміну, принісши нові турботи.
Та не хочеться з літом прощатись… Ще хвильку зажди, почекай!
Залиши мені спогадів гарних для снів, коли будить світанок.
Моє виждане літо, ти серця мені не край,
Залиши лиш хороше… й надії… хоча б наостанок.
Почекай, моє літо, до осені ще є час,
Але в серці - сніги, ген довкола лише заметілі,
Що скували морозом любов і зморили нас,
Але ми не замерзнути самі мабуть не схотіли.
Намалюй мені, літо, усміхнене тихе щастя,
Щоб спочити змогло моє зранене серце на мить,
Щоб надія у нім розгорілась і більше не згасла,
Щоб надалі не знала, як може душа боліть…
Намалюй мені долю крилату, щоби я восени
Долетіти до мрії змогла, бо мої уже стомлені крила,
Щоб щасливо скінчилися всі мої віщі сни,
Щоб осінь душу мою врешті-решт до кінця оживила…
ID:
744732
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.08.2017 15:01:42
© дата внесення змiн: 04.08.2017 15:01:42
автор: Ірина Трофимець
Вкажіть причину вашої скарги
|
