Я витешу тебе, мов Галатею,
Із мармуру рожевого думок
І станеш ти коханою моєю
Під небесами, тканими з зірок.
Одягне ніч свою важку корону
І зорі в небі правитимуть бал,
І снитимешся ти Пігмаліону,
Кохання еталон і ідеал...
Прекрасна, несподівана, відважна
У вирі відчайдушному життя.
І сумніви про те, що недосяжна,
Тікатимуть, без прав на вороття.
О Вікторе, Ви творите дива! Високласна поезія! Глибинні думки. Знайомий почерк!
Віктор Банар відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Диво творю не я, а життя. Воно махає перед обличчям або НОЖЕМ, або ТРОЯНДОЮ, а я тільки, в даному випадку, передаю свої враження від цього. Дякую, що завітали, пані Ірино! Приємно Вас знову чути!
Ух... як... по-чоловічому!!! Вірний напрям... Адже від чоловіка залежить, якою буже його жінка... В мене є на цю тему вірш "Твоя женщина" Прагни... і все вийде...
Віктор Банар відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прагну. Ескіз в пам"яті, матеріалу доволі, буду витісувати. Надіюсь, вдасться.