Мабуть, поетів має дивувати
Парадоксальне значення присвяти:
Несем, як хліб, творцям, героям, милим,
Свої рядки, аби їх осінило
Відлуння слави, подвигу, любові…
Чи гідна я – до неї слово мовить?
Так! Той лиш зігріва в душі цитати,
Хто вміє сам між почуттів читати.
Мої рядки, моє просте “Memento» -
Також малий камінчик постаменту,
Який століття за підніжжя править
Тому, що більше будь-якої слави.
Сумні часи… Невпинно суне плесом
Шалений вал жорстокого прогресу,
І людство вибирає примусово
Любов – або добробут, хліб – чи совість.
Коли єдиний лізе в око вибір
“Буть чи не буть?” – велике Вам спасибі
за мужній вибір: бути, бути, бути!
Здолати хоч в собі мороз отрути,
Бо ми уперто маєм, мусим жити,
Аби вціліло, збереглось у світі
Усе, що має ймення, що не має,
Що в серці і в обіймах ще тримаєм,
Усе, без чого ми – не зовсім люди…
Ми – збережемо, зможемо, ми – будем.
Сестра моя, заступнице і втіхо!
Так хочеться до Вас звернутись тихо
І Ваші ж Вам промовити рядочки:
“Благословенна ти, надії дочко!”
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А зараз той багатотомник, що я купила ще на стипендію, читає моя племінниця - і так само захоплюється розмаїттям, складністю, трагічністю і яскравістю світу, в якому авторка - мудрий і відвертий провідник.
Будем надеяться, что не все так... 
