Лежить грудень,гріється на сонці,
На безсніжних полонинах гір.
Блукає промінь у небесній бронзі,
Бреду і я, мов одинокий звір.
Вслухаюся у спокій дрімаючих лісів,
Навколо непорушний сон, мовчання.
Тремтить ностальгія глибоких почуттів,
Розвіяні роками втрачені бажання.
Гори-то моя любов й відрада,
Полонини-то священна благодать.
Розірвала тишу снігура балада,
Меланхолійна пісня давній втрат.
Іду до гір, де тиша невблаганна,
Крихку душу, лікує від порожніх слів.
Зійшовши на вершину, моя рана,
Розчиняється в холодній синяві хребтів.
