Він полюбив її колись давно в Парижі,
Коли вірші свої на сцені там читав.
І були вулиці від листя майже рижі
В осінній день, коли її він пострічав.
Та не зумів її він серце розтопити,
Хоча вірші свої він їй одній писав.
Та все ж таки тоді її завоювати
Він шансу жодного не мав і лиш сказав:
Я полюбив тебе відразу і назавжди,
Від слова свого я не відступлю,
Я завоюю весь Париж, як буде треба,
Щоби завоювати лиш тебе одну.
Свій поетичний гонорар, зароблений на сцені ,
Квітковій крамниці з єдиною умовою віддав -
Щоб їй найкращі квіти, які цвітуть у світі,
Кур'єр щодня додому опівдні доставляв.
І так тривало з дня у день два майже роки,
А потім він покінчив із життям в Москві.
Та квіти їй приносили опівдні довгі роки:
Тюльпани, хризантеми, фіалки лісові...
І в другу світову в голодному Парижі
Ці квіти рятували їй не раз життя.
Троянди чайні та піони, обміняні на їжу,
Й любов поета - довша за його життя.
