І ніби восьме диво світу,
своєю вродою узяла.
У пастку серце з заповіту,
ніби у пути зав'язала.
Своєю посмішкою милой,
у недра темні сяйвом впала.
Очима, сяючими силой,
поперек горла мозку стала.
Ніби наркотик тече тілом,
думки про неї зігрівають.
У скрині, що покрита пилом,
метелики знову літають.
