Пам"ятаю, колись я була дуже схожа з весною,
Серед сонячних днів, розквітала, мов ружа щораз
Шепотіли вітри, мило бавлячись в полі зі мною,
Там, де бджілок рої танцювали над квітами джаз.А як юність моя помахала рукою з-за гаю,
Та у літнє життя відтеснула мене течія.
Де я досвід років звідусіль в оберемки збираю,
І підкріплюю скрізь своє власне, отримане Я.Вже і осені час розбирати життєві пакунки,
Щось піде на смітник, щось в скарбничці своїй збережу.
Зрілість часу...і з ним листопадові склались стосунки,
Не чекаю весни, вже у зиму торую межу.
Нехай щастить! 
