Мабу́ть ми ще не бачили всього,
Мабу́ть ми просто ще хотіли жити,
Хотіли плакати, сміятися, співати,
Й ромашками коханню ворожити.
Бо ж як тоді все можна пояснити?
Чому болить захована душа?
Війна всі світлі розчавила квіти,
Тепер наш світ - суцільна пустота.
Чи пишемо ми самі свій роман,
А може ми на дошці просто шашки?
Давай забудемо про це хоча би влітку,
Й в зеленім полі назбираємо ромашки...
01.06.2022
Чудова поезія!
Там де думки...там наша воля....
Білі ромашки серед поля....
Як та надія на мир,бачити красу....
Сприйнять за благо сріблясту росу....
На мить сховати неспокій і сум...
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радий вітати Вас, пані Ніно, на своїй сторінці!
Дякую за такий щирий коментар!
Надзвичайно приємно!