А я чекатиму поки
Дуріти совсім перестанеш
І ти Родину на грошИ
Міняти більше і не станеш
А я чекатиму коли
Прийдеш до тями, зрозумієш
Що є важливим у житті
Та вже нічого і не вдієш...
Коли з майбутнім чоловіком
Ти станеш ніжною, як я
Хотів аби було без ліку
З тобою лік годин життя
Ми будем з іншими тоді
Несправдивши одне бажання
Що Доля Нам - тобі й мені
Послала лагідним коханням
Ти злочин вдіяла і світ
Розставить все по тих місцях
Де був тривав душі політ
У двох закоханих серцях
Мені не вистачає Нас
Та більше я не потурбую
Ти замість Нас обрала фарс?
Ну ок... Тобі його дарую
Не заважаю, та живу
Опоки після лиш тобою
Я не пробачу за цю гру
Що ти не називаєш грою
За біль, за зраду, не пробачу
І втямиш ти то все, як є
Лише коли себе побачиш
Як так же зрадять і тебе
Маленька, сонечко, прости
Що аргументів не знайшов
Та ти була в моїм житті
Святим отим, до чого йшов
Хай буде так, і більш ні слова
Не варті зрадники тепла
Не варті зрадники любові
Сухі і в серці без життя
Чарівних днів і більше грошей
Людей цинічних, що ти їх
Позамість нас обрала досі
Тирад не чуючи моїх
Ні слова і ні дії тим
Хто зрадив віддане кохання
Хто знехтував отим святим
Що дохволяє йти навмання
І вірно йти шляхами тими
Які ведуть, як не крути,
До справжньої, мала, родини
Що, знаєш, не обрала ти
Миліш очей твоїх немає
І рук ніжніших не знайти
Чи я кохаю? Так, кохаю...
Та чи кохання варта ти...
Святого зрадники не варті
Та у душі я збережу
Нас, сонечко, обіля ватри
Я лише спогадом живу...
Картопля, ковдра і гітара
І ми удвох в твоїм саду
Тепер немає... Лиш примари
Що рвуть до тріску тятиву...
Колись повернемось до цього
Коли чужі навколо будуть
Не зрадив би, як ти, святого
Бо, лиш кохаючи, ми Люди...
