Не питайте мене, чом сумні маю очі,
Чом повіки закриті та ночі без сну?
Чом стрічаю світанки з думками у клоччі,
А на серці сліди, що гірчать, полину?
На межі двох світів загубилася доля,
Крає душу неспинно люцифера хід.
Поселилася в нім чорнорота сваволя,
Принесла землі нашій немало вже бід.
І летять журавлі над розрухою в небі,
Де війна, де руїни і смерть... А чому?
Сива мати над сином схилилась в жалобі
І розносять вітри її плач, я - кричу.
Біль, що рветься з грудей, полосує свідомість.
Дай же, Господи, сил, аби йти до кінця!
Щоби душі загиблих, їх щира жертовність,
Звеличились в Волі - Перемоги вінця!
22.08.16
