|
Онде врем’я розтануло в гомоні звичнім,
І базарні хвилі у берег перуть незримий,
Одеський Привоз, немов півсон дивовижний,
Пащі свої розкубрив, де вітровій нестримний
Плететься поміж лавами, плутає нитки
Реальності крихкої та трафаретних понять.
Тут рибчини ма́ять, гейби срібні лебідки,
Їх чехуя* виблискує, будьто зоряний плат.
І бабулетти-торговки, як оті медузи,
Шмигають над лотками, шепочуть слова,
Що пахнуть персиками й душком прогірклим туги,
Де в кожній інтонації – мудрість жива.
А час оттут не лінійний, він скручений, гнутий,
Буцім вуж, що танцює на ніжці стола.
Учорашні події, немовби розігнуті
Струни, що музикують мелодію зла.
Картопля тут чаклує приховані закляття,
Морковка на стінах малює фіміами.
Ба навіть цибулина, що принукує плакать,
Нерозгадані в собі хова метаграми.
Звідкись кішка з вусами, мовби скрипка, співає,
А чайка в кашкеті, либонь ота парасоль,
Розкрилась понад натовпом, який не зважає,
Отутки бо хто-будь — актор і водночас роль.
Схожі тут гривнюки на осіннє листя,
Що випадають потаємно, кружляючи в такт.
Вони не купюри, а спогади чисті,
Які хтось занедбав у дотеперішніх світах.
А сонце тут булане, як стиглий лимон,
Над базарною площею провисає в імлі.
Воно освітлює кожнісінький вагон
І силюети, що йдуть, начеб химерні царі.
І я стовбичу — ані катраном, ані тінню,
Уп’ятий у простір, що з серпанку й зерна.
Усе навкруг — доперва версія про істину,
Уже яку ніхто не пам’ята й не зна.
Приснився Привоз мені іще до народження —
В покручі лавочок я чув себе увесь.
А тепера — ніби є, і наче не зовсім я.
І мовляв живу. А насправді — десь-то десь.
Світла там уже луска деінде облітає,
Де бабця-серцеводяне зникає в тумані…
Усе я ще питаю, хоча і не чекаю —
Чи хтось тут є живий, чи це також у видінні?
*Чехуя(одеськ) - луска, лушпа.
ID:
1043257
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Фантастичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Урбаністична лірика (міська)
дата надходження: 08.07.2025 04:52:03
© дата внесення змiн: 08.07.2025 04:52:03
автор: О. Хвечір.
Вкажіть причину вашої скарги
|
