- Я живу, бо самогубство поки не для мене, - каже всміхаючись чоловік
"Поки", лякає спрямовує в небо загрозу для сил не земних
Мов би, якщо за певних обставин, я вам покажу хто тут головний
Небо мовчало, не слало проказу на голову й душу дурних
Потім він враз посумнів і постарів, погляд із тягарем розумінь
- Що тут лишилось, коли поміж храмів ходить лиш намір людський?
- Що тут лишилось, як віра померла, померла довіра межи людей?
- Що тут лишилось, - сказав по складах він, і зморено сів.
- Я ж, -несміло продовжив, -вірив і Богу й в людей, поки між істин не вбачив прокляття у віру з непевних ідей...
Знову мовчить, й старіє мовчанням, вітер лиш палко гуде
- Знаєш, якби вона не убила кохання, може б життя й не таке...
- Я же колись був звичайний хлопяга..., випалила в мені усе.
- Втратив її і будь яку тягу, до того в чім життя це земне
- Втратив дотики і поцілунки, зраду вбачаю навкруг...
- Хтось полікує? Чи так вже і буде, поки живу...
- Але ж піти отак сам собою я не зумію таки,
Бо життю не знайду заміну, значить ще це і тягну
Значить отак і жити в прокляттях, стриножено бачити світ!
Сів і постарів в правічнім мовчанні, ще зовсім не старий чоловік..
ID:
1043264
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.07.2025 08:12:29
© дата внесення змiн: 08.07.2025 08:13:53
автор: Андрій Булакевич
Вкажіть причину вашої скарги
|
