А що між нас? Один твій порух брів,
Мій сміх легкий, що ліг дубам на плечі,
Надії і пориви молодечі
І гул вже розтривожених вітрів.
А що між нас? Лиш стрілка дзиґаря,
Яка то йде, то начебто заклякне…
Захмарне щось намарилось всіляке
У відсвітах нічного ліхтаря.
Між нами що? Залюбленість у світ,
Кав’ярня з ароматами кориці,
Смереками напоєні зіниці,
Та нерозквітлий соромливий цвіт.
Вірш єднає універсальність почуття закоханої жінки та актуальність вічного прагнення щастя. Навіть, попри сум в`їдливих сумніві: "Між нами що?". Напевно - народження роману, і, мабуть, постмодерного втілення... Який "то йде, то начебто заклякне..." Вдало!
