Вже осінь відгуляла своє свято...
Строкаті поміняла кольори.
А до зими не так уже й багато,
Яка натче нам інші килими.
Як зміни відбуваються в природі,
Так настрої міняються в душі.
Вони бувають дзеркалом погоди,
Та настрою не треба доброті.
Ось осінь нас до суму повертає.
Так хочеться поплакати душі.
Та часто сум кудись біжить, зникає,
Бо чую твої кроки у тиші.
Фіалками так пахне наше щастя,
Усмішка випромінює тепло.
А руки ці гарячі, ніжна ласка...
Ні з ким отак ніколи не було.
Ось знову моросить холодний дощик.
Твоя мене рятує теплота.
І рук твоїх приємний ніжний дотик.
І жаром запашілися вуста.
