Звітріле поле наших почуттів
Заснуло під холодним снігом,
Аромат терпкий щоденних снів,
Пробуджений твоїм байдужим словом,
У небуття кида життя моє —
Колись пусте, ожиле, а тепер сліпе
Без жодної над цим застанови,
Без сенсу в твоїх вчинках,
Немов обмерзлі квіти — висохли розмови,
Спочили в смертних трунках.
Куди ми прогнали кохання?
Чому його не приручили?
Ми зверхність віддали бажанням,
Пустим, безнадійним сподіванням
Слугами жалю себе вчинили.
Нелюбові морем попливли
У пошуках сердечного спокою,
Палили розпачу мости,
До втіхи дерлися горою.
Здавалося зустрів оазу раю,
Проте миру мені не віднайти,
Не зустріти тихого спокою,
Допоки не зі мною будеш Ти…
