Я дивлюсь на тебе -
серденько так б'ється.
Сонячними зайчиками мерехтить граніт.
Десь чиясь дитина
голосно сміється.
Ти сміялась дужче 14 літ.
В здравіїї і в хворі,
в радості і в горі,
повністю у білому - ну яка краса!
В оточенні рідні.
Бажається мені,
щоб там благословили тебе на небесах.
Не відчуєш втому.
Болі всі й судоми
відібрав назавжди в тебе твій жених.
Синіми губами
не всміхнешся з нами.
Певно, був не вартий тебе наш світ живих.
Челендж. День #2: "Емоція навпаки" - максимально сумний вірш виключно зі світлих образів.
В 14 років я дізналася, що померлих дівчат, які не встигли вийти заміж за життя, ховають у білих сукнях. Дехто називає їх "дружинами Господніми", а дехто сподівається, що весільна сукня стане в нагоді в наступному житті. Моя однокласниця померла від раку мозку, так і не доживши до повноліття, не закінчивши школу, не знайшовши справжніх друзів чи взаємного кохання бодай раз у житті. В той сонячний теплий день я вперше бачила її неусміхненою і востаннє бачила взагалі перед тим, як її тіло зникло під землею. На похоронах були всі однокласники. Майже кожен з нас приймав участь у її буллінгу. Але в той день кожен з нас плакав, мов ми втратили найцінніше.
