Я вже давно не писала:
Ні букви, ні слова, ні строф.
В середині щось я зламала,
Чи, може, відкрила засов.
Десь те, що давно уже спало,
Пробудження чує своє.
І десь з глибини, де було усе стало,
Відлуння чогось пульсує і бʼє …
Мовчання, що душу мою огорнуло,
Коли все довкола палає мов ад.
Ніякі слова не повернуть минуле,
Лиш спогади наші, неначе заряд.
Війна не скінчилась, і знов сирен звуки,
І вибух за вибухом вдень і вночі.
Можливо, востаннє тримаєш ти руки
Важливих людей для своєї душі.
І може, ця темрява світ поглинає,
Я ж в ньому шукатиму нові мости.
Бо віра у серці незламно лунає,
Крізь хаос, що прагне усе рознести.
