Проминають сніги...
Проминають збезчещені весни,
що не встигли своє дорости,
доцвісти, понести...
Прошу, рідний, тебе:
- Хоч травинкою…
віттям шелесни,
як відлуння надій,
бо у всьому вчуваєшся ти.
Наші дні обікрав
божевільний сусіда-злодюга.
Сіра мла самоти
краєвид сподівань затягла.
Поміж наших сердець
кілометрами множиться туга,
проминають життя,
не ввібравши достатньо тепла.
Ти в мені – мов зоря,
що дарує натхнення і світло
і повсюдно веде
сподівання в здійсненність бажань.
Я прошу Небеса,
щоб між бід сьогоденності квітло
почуття наших душ
попри витівки випробувань.
Лиш тобою живу…
Шепочу молитви в сновидіння
збайдужілих ночей,
що відвикли від ласки й утіх,
і у Бога прошу піклування про тебе,
спасіння
від ворожих очей,
від нечулих вогнів навісних.
Знову осінь несе
золотисту порошу світами.
Відлітають птахи,
щоб деінде притулок знайти…
Проминають сніги…
Та любов не минеться між нами,
кровний Всесвіте мій.
Я воскресну лиш там, де є ти.
Понести - розм. завагітніти
