Роки додолу впали падолистом,
Їх не повернеш, та чи треба це.
Здавалося майбутнє світлим, чистим,
А... зморшки вже почеркали лице.
І де та юність, що була ще вчора,
Де іскорки поділися з очей?
Волосся сріблом убереться скоро,
Для спогадів душа — мов мавзолей.
Закон життя (нічого з цим не вдієш),
Із вдячністю сприймай тут кожну мить.
Вір і люби, хай не вмира надія,
Допоки ще "струна" твоя бринить.
