Аеродроми заметені, втомлені,
Плач і луна, голоси,
Тіло розірване, душі не зломлені.
Не доживеш. Не проси.
Смуги бетону завішані кригою,
Чай не применшує страх.
Простір гортається разом із книгою,
Смак мандарин на вустах.
Аеродроми спотворені січнями,
Холод чесніший за час.
Очі, забуті, здавалися вічними...
Вітер. Ні сліз, ні образ...
Аеродроми, померлі й заховані
Серед заліза брехні.
Мури окреслені та не збудовані...
Світло згасає в війні...
