Плетени́цею повисли зорі
Над охля́лим у спеко́ту степом,
Де мелодія життя в мінорі
Розливається повільним темпом
В такт сповільненого ритму серця,
Там, де сум вповзає в душу змієм,
Де тотем снаги у порох стерся
Й мить журлива у долонях мліє.
Ну а ніч у порожнечі темній
Утопила збайдужілі очі,
Де із порохом снаги тотема
Забавляється вітрисько мовчки:
То підніме та вгорі закрутить,
То потягне вздовж роздолля вдалеч –
Лиш думок, що ув обіймах скрути,
Не розвіють шалапутні чвали.
Отакі чуття вирують в душах,
Що в жалобі опинились нині,
Їх навряд чи казочки́ зворушать
Про красу буття та часу плинність,
Бо війна у їх житті лишила
Невиправний слід, нестерпні рани,
Разом з кров'ю біль тече по жилах,
Бо їх світ в безкраїй траур вбраний...
2025 р
