Нелюбима, непотрібна і небажана,
Некрасива і незграбна. Ще й дурна.
І ріднею, і оточенням зневажена.
Та, здається, що така я не одна.
Скільки їх, отих дітей, судьбою зраджених,
Що не знали материнського тепла,
Вже гниють в степах, війною вщент загаджених.
Ту злу долю рідна мати їм дала.
Чи заплаче хтось за ними, чи хоч скривиться?
Лиш священник у молитвах пом"яне.
А матуся? Їй своє дитя противиться.
В матерів-зозульок серце кам"яне.
Нелюбимі, непотрібні і небажані
Громадяни зараз гинуть у війні.
Є держави, як матусі, нерозважливі.
В можновладців " на нулі" нема рідні.
Не від нас залежить, де нам народитися.
Бог дає і час, оточення, рідню.
То ж доводиться нам з долею миритися
Й не показувати душу в стилі "ню".
Ой важка тема та важлива нині. Ой, чому ж то така доля Україні і за що ллє ненька сльози полинні, бо ж ламаються зв'зки всі родинні. Гинуть доньки і сини...Та не мають же вини...
Ой важка тема та важлива нині. 
