-Чи не страшно, діду, вам?
-А чо сє бояти?!
- Ну та як. Ви вже старі,
Вже час сє збирати.
Вже роки летєт згори
Й тра фінішувати.
- Нє, не страшно. Щось ти ска́жу
І на цеглі ти докажу,
Що то значеннє немає
Скілко тут сє шкандиба́є,
Скілько вже зробив єс кроків
Й скілько пролетіло ро́ків.
Бо то сенсу ніц немає,
Коли цегла пролітає
Чи якийсь другий трафунок,
Й єнчий часу вже рахунок.
- Та хіба цегла літа́є?!
-Так. Й таке в життю буває.
Всяко є і не збагнесє
Звідки тото всьо бересє.
Я так лиш примі́ром кажу
І до цегли суть прив'яжу.
Вот дивисє, ми з тобов
Йдем вночи з роботи,
Відробили свою зміну,
Вже нема гризоти.
Звізди світєт. Місєць гріє.
Десь пес заснув в буді
Й траба статисє тогди
Вот такому цуді.
Летит цегла десь з-за хмар
І валит нє просто в твар.
Вот був дід і вже нема,
Вот така прийшла сума́.
Й що поробиш, так сє стало
Скажут, що років немало
Дідо ту пожив і руки зложив.
Ну, а що як цегла та
Прилетит до тебе?
І таку молоду душу
Бог возьме до себе.
Де тоди твої роки́?
І причім тут мо́ї?
Й то на скілько хто здоптов
Вже сандали сво́ї.
- Хіба може таке бути?!
- Всьо в життю буває.
Ще раз кажу, се примір
Й най Бог відвертає.
Я до того ти веду,
Що страху́ не маю
Від того, що так давно
Тутка пробуваю.
Жити траба каждим днем,
А буде, що бУде,
На сім Світі віки-вічні
Ніхто не пробуде.
Не рахуй свої роки́,
Бо то марне діло,
Викинь дурне з голови
Й по життю йди сміло.
21.09.2025 р.
