Тихий ранок… сонце вже випило росу. А поміж молодих трав ніби прокинувся вітер. Досить ліниво, наче потягуючись. Поривчасто війне, на мить ніби замре, принаймні так, про себе дає знати. Та не завада горобцям, які зграєю, вилетіли із старого розлогого куща шипшини. Він майже голий, хоча по верхніх частинах гілочок уже помітні зелені листочки. По стежці з виїмками, деінде помітно зеленіє спориш. Особливо біля малих калюж, які здаються озерцями, вже з блиском сонячного проміння.
Євгенія йшла по стежці, уважно дивилася під ноги, щоби часом не потрапити в калюжу. Зійти зі стежки, не наважилася, старі, чубаті голови лопухів викликали не кращі почуття. На кросівки та штани не було найменшого бажання набратися пуху, чи іще й старих голок череди. Адже звідси має їхати на роботу.
Позаду цвинтар, трамвай набирає швидкість. Сьогодні річниця по мамі, минуло три роки, як вона померла від раку. На плечі Євгенії лягла відповідальність за п’ятирічного брата. Батько ж, коли дізнався, що дружина хвора, потай забрав речі, кудись подався, не залишивши й записки.В двадцять два роки нелегко нести таку ношу, але Макса віддати в дитбудинок не наважилася. Хлопчик ходить у дитсадок, на жаль, часто хворіє. А для лікування потрібні немалі гроші, ледь-ледь зводить кінці з кінцями. Закінчивши коледж, Євгенія в аптеці працює фармацевтом. Робота в дві зміни по шість годин, зарплата невелика. Сьогодні на роботу вийде в другу зміну. Має намір зайти в кав’ярню, дізнатися, про роботу офіціантки. Після школи, Макс приходить додому, за ним наглядає сусідка пенсійного віку. Тітка Зоя дружила з покійною мамою, вони родом з одного села. Тепер для Євгенії стала помічницею, опорою, порадницею.
В кав’ярні « Домашня вечеря», нелюдно. Бармен, чоловік років тридцяти, її відразу помітив, запитав,
- Ви щодо роботи?
-Так! Мені до вас, чи ку…
Він обірвав її на півслові, в сторону кивнув рукою,
- До шефа в ту сторону.
Після її стуку в двері, пролунав басистий чоловічий голос,
- Заходьте!
За столом сидів чоловік середньої статури, чорнявий, з помітною сивиною на висках. Привітно посміхнувся, поглядом зміряв її з ніг до голови,
- Приємно бачити… молодість, яка вона прекрасна. З клієнтами буде важко спілкуватися. Ввечері наплив немалий, молодь шукає пригод, можливо й наречених. Ви готові за себе постояти. Дати відпір, тому хто в друзі нав’язуватиметься. Думаю ви мене зрозуміли. Тут дисципліна, не потерплю, коли на роботі побачу залицяння. Так, про це я вас попередив. Подумайте, робота не з легких, тим паче з п’ятнадцятої до двадцять другої години, через день. Це вас влаштує?
- Цілком.
- В такому разі папери залиште на столі. Завтра буде секретарка, вам зателефонує.
Наступного дня, отримавши дзвінок, в супроводі секретарки, вона зайшла на кухню, двоє молодиків чистили карпів.
- Хлопці, це наша нова офіціантка Євгенія, знайомтеся. Попереджаю, незаміжня, не ображайте, розкажіть наші правила. У нас колектив дружній, думаю суперечок не буде.
Несподівано до них приєднується чоловік, років п’ятдесяти, на голові поправляє ковпак,
- О! У нас поповнення! Це добре.
Секретарка відреагувала,
- А це наш головний кухар Іван Петрович, що порадить, маєш виконати.
Додому Євгенія прийшла задоволена. В аптеці узгодила новий графік роботи. Тітка Зоя в цьому рішенні її підтримала, пообіцяла доглядати Макса. Жінка не мала ні дітей, ні онуків, сподівалася, що при скруті, чи, як захворіє їй допоможе Євгенія. А дівчина ж від народження знає її, завжди до неї ставиться, як до рідної.
У кав’ярні, в перший же робочий день, постійні клієнти звернули увагу на Євгенію. Пшеничний колір волосся, блакитні очі, витончена фігура, тут не можна не поцікавитися такою особою. В міру коротка спідниця, тільки підкреслює красиві ніжки. Біла блузка з воланом, злегка прикриває пишні груди. Шеф помітивши її за роботою, мило посміхнувся- треба із сином познайомити. Красива пташка, що за одна, потрібно дізнається. До кінця зміни, в кишені фартуха, лежало кілька купюр чайових. Хоча вона не раз відмовилася та дехто з чоловіків, все ж спромігся покласти.
Бармен Вадим зачиняє вікна, вона в руках тримає гроші,
- Це твої кровні, хіба що шефові сама занесеш.
Здивовано,
- Але ж самій напевно незручно.
- Все зручно. Незручно спати на стелі, бо не ляжеш. Запам’ятай, що скажу. Якщо не візьме гроші, запросить переспати. Там уже твій вибір. Погодишся, будеш працювати, якщо ж ні, тоді шукай інше місце роботи. Тому в нас ніхто надовго не затримується.
Миттєво відчуває приплив крові до обличчя. Очі ледь не вилізли на лоба.
-Та ну! - вирвалося з її уст.
- От тобі й ну баранки гну. Пішли перекусимо, вже пізно. Мене не бійся, є дружина, сину два роки. Сьогодні я тебе сам додому відвезу. Настільки пам’ятаю, після першого ж чергування, шеф завжди чекав дівчат. Не знаю куди возив своєю тачкою. Хтось на другий день виходив на роботу, а хтось забирає трудову книжку, навіть не оформившись.
Їй довелося погодитися на пропозицію. Вадим сидів за кермом, вона поруч, зазирає на всі боки,
- Ти ж мені не збрехав. Тут зовсім нікого і ніяких машин немає.
- А це вже цікаво й мені, які в нього на тебе плани. Може пізніше в ресторан запросить й таке від дівчат чув.
Останнім часом Віктор Степанович мав проблеми з почками. Тепер мусив тільки зі сторони любуватися молодими дівчатами, покінчити з розпусним життям. Знав, що грішний, два роки назад, дружина залишила його із сином. Хворіла на цукровий діабет, не спромоглася подолати ковід. А синові вже двадцять сім років, пора одружити. Тож напевно соромно буде, коли невістка дізнається про походеньки. Він перебирав знайомих, для сина шукав відповідну партію. А перед очима Євгенія. Треба перевірити, якщо не займана та сподобається сину, то так і буде. Якщо ж ні, треба знайти багатеньку.
Цього ж вечора, він із сином дивився телевізор і ніби щось пригадав, запитав,
- Ну що синку, як твої дівчатка? Голодний ходиш, ні?
- Костя закинув ногу за ногу, всміхаючись,
- Які дівчата тату? Це ти про що? Якби був голодним, вдома би не сидів. Щодо дівчат не сміши, це зараз не модно і не важливо. Взагалі порядну важко знайти, якась колеться, та смалить, та нюхає чортзна-що. Хіба, що в селі серед биків та корів знайдеться. Я сільську не хочу, а тут незайману знайти, це все одно, що шукати голку в копиці сіна.
Батько, аж встав, злегка ромахуючи руками, ходив по кімнаті,
- А давай я тобі знайду. В мене на прикметі є одне дівчисько. Здається, я не помиляюсь, через пару днів тобі скажу.
- Та ти що?! Думаю, ти ж з нею не ляжеш спати?!
- Ей, не опускай свого батька так низько. Мати пішла, якийсь час грішив, але тепер ні-ні. А давай, якщо таку приведу, ти мені за це поставиш ящик коньяку Жан-Жак чотири зірочки. Ти ж знаєш, я його обожнюю.
- Тобі вже пора зав’язувати, я в шухляді бачив ліки. Досить харахолитися, якщо забув про свої роки, подивися в паспорт.
- Ти став зовсім дорослим, знаєш що сказати, це добре. Але вдень по тридцять грам коньяку, як ліки від тиску, сам лікар сказав.
- Батьку, я відчуваю, пора гніздо звити, але з ким? Може й справді, ще не відчув, яке воно оте кохання і з чим його їдять, - сказав весело,
Наступного дня, батько мимохідь всунув синові рецепт,
- Ти мав йод купити, заодно візьми мені ці ліки.
Навпроти аптеки, Константин різко зупинив машину. За мить, дуже поспішаючи, зробив крок через сходинку, втратив рівновагу, опустився на бік, тримався за бордюр. З аптеки у вікно, Євгенія помітила, швидко зреагувала, за мить була біля нього, подала руку,
- Ви напевно оступились, я допоможу стати.
Побачивши її обличчя, забракло слів, подав їй дві руки. Вже двома руками, вона ледь потягнула до себе, як він відразу став на ноги й різко притиснув до себе.
В її очах вогні блискавиці,
- Це що?- відсахнулася, заліпила ляпаса. Різко розвернулася, поверталася в аптеку.
- Що ж робити? Видно міцний горішок. Чорт забирай, ще й камери скрізь. Якщо заміжня, можуть виникнути проблеми.
Опустивши голову, дещо придумав, то ж наважився зайти за ліками.
Той вулкан обурення, що виник при спілкуванні з ним, трохи втихомирився, мовчала. Він, помітно хвилюючись, сиплим голосом,
- Ви мене пробачте, але так схожі на мою однокласницю Лану. Я з нею за однією партою просидів цілих три роки. Правда років п’ять, як її не бачив, мабуть тому й помилився.
Їй не дуже вдалося приховати емоції, на щоках помітний рум’янець,
- То наступного разу будьте уважніші.
- Наступного разу…- сказав сміливіше, дивився на неї прямим поглядом, продовжив,
- В такому разі може погодитися зі мною ввечері прогулятися по набережній? Побачите, я вже й не такий поганий.
На її обличчі з’явилася доброзичлива усмішка, взяла рецепт,
- Сьогодні…
Він переступає з ноги на ногу, здається надто довго тягнеться час,
-Так, давайте о вісімнадцятій біля містка. Дайте можливість загладити провину, пригостити кавою, солодощами.
Вона подала ліки,
- Ну… гаразд. Може я вас заведу до знайомого лікаря, щоби перевірити зір.
- Я на все погоджуюсь, тільки давайте зустрінемося.
- Хіба я не відповіла? Чи не здається вам, що надто розсіяний?
- Дякую, до зустрічі!- розвернувся, на ходу під носа тихо,
- Побачив личко, очі, втратив розум. Тепер не знаю, що й робити.
Кілька хвилин у машині… вгамувався,
- Ти ба, себе не впізнаю. Тож погодилася, значить незаміжня. А от ім’я забув спитати і на бейджик не звернув уваги! От бовдур!
Константин вдома поклав на столі ліки. кілька раз пройшов по кімнаті, терпець урвався. Емоції потрібно кудись подіти, вирішив поїхати в магазин, придбати деякий одяг.
Минуло пару годин, на задньому сидінні машини пакунки з одягом. Виникло бажання проїхати біля аптеки. Саме в цей час, Євгенія за руку з братом, вийшла з аптеки. Направилась в дитячу стоматологічну поліклініку. Макс у садочку пожалівся на біль у зубі. Тому тітка забрала його, привела до Євгенії.
Зненацька, мотор машини заглух. Втративши над собою контроль, це він сам його виключив. Коли побачив її з хлопчиком, про таке навіть і в думках не припускав. Оце так номер, має сина. На обличчі вираз незадоволеності. Намагався все зважити, сварив себе - і навіщо було новий одяг купувати? Куди спішив? Думками ніби шукав шпаринку, щоби в ній віднайти те, що так поманило. І тут ніби сонячне світло підкралося, але ж у очах ніжність і така гарна, вирішив зустрітися. Його роз’їдала цікавість, чи зізнається, що має сина, чи приховає…
Віктор Степанович тільки переступив поріг кав’ярні, відразу до себе запросив Вадима.
- Ти мені розкажи про Євгенію. Бачив папери, там все нормально. А, як з клієнтами, не заводить інтрижки, не моргає, не приваблює хлопців?
- Та ні, я такого не помічав. Ніби нормальна, строга. А хіба вона вам чайові не принесла?
- Ти про гроші забудь. Це в минулому. Знаєш, роки так швидко летять, на висках сивина, пора й зупинитися. Мені треба сина одружити, онуків бавити. Знаєш, я тут дещо придумав. Вона завтра працює… а давай зберемо корпоративчик. Настільки я пам’ятаю, за три дні у нас свято, п’ять років, як ми відкрили свою кав’ярню. Кухарі. пару доставщиків, ти, дві офіціантки, попередь щоби всі були з дружинами, чоловіками. Ну можеш іще привести пару незаміжніх дівчат, чи молодих жінок, нехай мій син розважиться.
Вадим випалив,
- І вам підібрати когось?
Шеф від ярості почервонів, голосно,
-Так! Геть з моїх очей! Йди виконуй те, що я тобі сказав, - рукою потер чоло, вже продовжив тихіше,
- Давай на післязавтра, перед вихідними буде краще. Та й для підготовки більше часу.
Вадим відразу подзвонив Євгенії, сказав, щоби в п’ятницю на роботу прийшла в найкращій сукні. Розповів, як буде відбуватися підготовка до корпоративу.
Константин збирався на побачення. Щось наспівуючи під носа, батько поклав ключ в кишеню.
- Ти вдома? О, нові речі придбав, приміряєш?
- Що скажеш, як я тобі?
- Цікаво… цікаво, тебе ж це ніколи не хвилювало.
- Так ти ж обіцяв мені дружину знайти.
- До речі… сину хотів тебе попросити, два дні це мало. Мені ж все про людину треба дізнатися, щоб не дорікав. Я вирішив у п’ятницю влаштувати корпоратив. Це ж минає п’ять років, як ми розпочали бізнес. Кожен з працівників приведе свою половинку, або наречену.
- Цікава пропозиція, погуляти це добре. Ну в мене поки що…
- Тобі не обов’язково когось приводити, думаю до цього часу я виконаю свою обіцянку.
- Ну-ну… побачу, яку панянку приведеш. А зараз у мене інші плани, повернуся пізно.
Євгенія не дуже переймалася цим побаченням. За робочий день було немало пропозицій, прогулятися після роботи. Ну раз пообіцяла, то треба йти.
Вечірня прохолода, Константину злегка остудила хвилювання. Неподалік від зупинки залишив машину, підійшов до зупинки. Саме в цей час зупинився трамвай.
Він подав руку Євгенії.
- Добрий вечір! Я радий, що ви погодилися на зустріч.
Вона відразу попередила,
- Я не надовго, є невідкладні справи.
Вечір видався не насичений новинами, на які чекав Константин. Прогулянка вздовж річки, розмови про роботу, в кав’ярні випили кави. Від солодощів вона відмовилася, позначивши що на ніч такі речі шкодять здоров’ю. Він кілька раз намагався завести розмову про її плани на життя, вона для розмови, знаходила іншу тему.
Збігає час, вони їхали в машині, Константин запропонував зустрітися в п’ятницю. Але її різка відмова здивувала його.
- Ні- ні. У мене в п’ятницю насичений день, хіба може в неділю, після роботи буду вільна.
Йому нічого не залишалося, тільки погодитися з її рішенням. Вже біля будинку, допоміг їй відчинити двері, намірився поцілувати в щоку.Та її погляд, як навала вогняних стріл, що він на мить, аж заціпенів.
Тихе «Вибач» пролунало в салоні машини. У відповідь мила усмішка,
- Пока, буду чекати дзвінка.
- Це ж так кльово! Швидкість машини відчувала настрій водія. Навряд батько знайде для мене кращу партію, тим паче у своєму осередку така йому і не снилася. Він все ж щось відчув, невже її хлопчик? Щось тут не так, а що, думаю розберуся. Різко зупинив машину,
- А, як ні?! Кинутися у вир з головою, віддатися почуттям. Та виставлю батькові два ящика Жан- Жак, нехай прийме її, радіє, що я знайшов ту, яка мені до серця.
Євгенія задоволена подіями і що вдома все впорядку, то ж тітка Зоя з усім справляється. Нині допомогла одягнути сукню бірюзового кольору. Євгенія задоволено крутилася біля дзеркала,
- Може на шию одягнути мамине кольє, зелена позолота?
- Ну звичайно люба, воно ж дуже красиве, пасує до сукні.
Дівчина не любить взуття на підборах, але в цьому випадку, без сумніву треба взутися і кілька годин потерпіти.
Над приміщенням кав’ярні, назва « Домашня вечеря» миготіла різними кольорами. На цей день, шефом було найнято кілька знайомих працівників з ресторану, які й приготували страви, накрили фуршетний стіл. Він часто зазирає до дверей, як ніколи, чекає Євгенію. Найняті пару агентів, доповіли, що ця дівчина, скарб для сина. Чомусь хвилювався, згадував, я сам знайомився з батьками дружини. Сьогодні ж, їх треба познайомити, за місяць-два відгуляти весілля. Нехай син знає, чого варте слово батька.
Біля вхідних дверей на Євгенію чекав Вадим з дружиною. Хотів їх познайомити, щоб часом дівчина не була замкнута при спілкуванні, в якійсь мірі підтримала її.
В приміщенні линула тиха музика, декілька пар весело спілкувалися. Вадим познайомив дружину з Євгенією, щось весело розповідав. На порозі з’явився Константин, лише два кроки, на мить закам’янів,
- З ким вона тут? Як опинилася? Це сон, чи ні?
Він помітив на собі її чародійний погляд, за мить стояв навпроти неї,
- Вадиме, Євгенія твоя родичка, чи сестра? Чому мовчав про сокровище?
Чоловік взяв його за лікоть,
- Ми зараз прийдемо, зачекайте.
Вони проникли в підсобку,
- Костю! Ти де з нею познайомився? Батько ж тобі сюрприз готував, хоче тебе познайомити. І я так зрозумів, хоче за невістку.
Хлопець розсміявся,
- Ну все більше ні слова! Мовчи. Тепер, не я йому поставлю ящик коньяку, а він мені на весілля.
Який коньяк, про себе здивувався Вадим, але вийшов за ним.
Константин не втравив ні секунди. Сонячна усмішка трохи здивувала Євгенію. Він сміливо взяв її за руку,
- Я дуже радий, що ти з нами. Як сюди потрапила, тоді розкажеш. Прошу не зіпсуй нам свято.
Зненацька їй подзвонили, Костя майже притулився до неї, почув дитячий голос,
- Женю, в холодильнику є торт, можна я шматочок з’їм?
Вона наставила перед ним руку,
- Почекай, це брат телефонує. І вже до телефона,
- Тільки обов’язково маєш почистити зуби. Все, я зникаю.
Від почутого на сьомому небі, так от хто той хлопчик! Все, йду напролом!
Тим часом Віктор Степанович вийшов з кабінету, з келиха пригубив вина, направився до колективу. Помітивши його, Константин взяв її за руки,
- Знаю здивуєшся. Прошу помовчи, наберися терпіння. Лише усміхнися, виручи, для мене й цього буде достатньо.
Вона відчула, як міцно він стиснув її руку, тягнув за собою,
- Тату! Я хочу тебе познайомити з моєю дівчиною!
Бірюзове плаття, як ледь помітна зелень для квітучої рожевої троянди. Її щоки запалали, в очах недоуміння. Але на мить закам’яніла, у відповідь все ж таки посміхнулася.
Віктор Степанович не розгубився,
- Вітаю синку. Я радий, ти зробив вірний вибір. І я не проти, під Покрову відгуляємо весілля.
Раптово, весь колектив аплодував, він шепотів їй на вухо,
- Все буде добре, я поруч! Потерпи трішки. думаю з часом ти мені не відмовиш.
2025 р
ID:
1045290
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.08.2025 15:09:44
© дата внесення змiн: 08.08.2025 15:09:44
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую, пані Ніно за легкість тексту, що дозволяє перемкнути думки на позитив 
Дуже сподобалося! Легко, з цікавістю читається. 
